Wednesday, May 29, 2013

Львівський медіафорум: зауваги напередодні відкриття?

Власне, ставлення до цієї непересічної події на «Арені Львів» – двояке. З одного боку, серед учасників – багато моїх студентів, випускників, колег. Заявлено цікаві виступи українських та закордонних спікерів. Проте викликає запитання саме львівська складова, яка виглядає дещо перекошеною.

Добре, що серед спікерів є хоч Ігор Починок – редактор найтиражнішого україномовного щоденника «Експрес». В одній з дискусійних груп видно прізвища представників від ZIK та «Високого замку». Проте основний акцент зроблено на медіях,  які зазвичай пов’язують з ім’ям мера Андрія Садового ( ТРК «Люкс», zaxid.net – їхні представники виступають аж чотири рази) І хоч я цілком позитивно сприймаю ці медії, як і діяльність мера, проте йдеться про щось інше – збалансованість в підборі спікерів. На загал, львівська журналістика заслуговує на більшу увагу. Зокрема, з огляду на її вплив на загальноукраїнський медіапростір, львівські медійні експерименти, ініціати та роль «львівських киян».

Те саме стосується навчальних закладів.

В УКУ (Українському католицькому університеті) цього року вперше підуть у мас-медії 15 випускників магістерської програми з журналістики – унікальної за задумом і виконанням. Про це варто було би розповісти. У програмі – ані сліду. Щоправда, включено церемонію нагородження премією імені Олександра Кривенка, де зазначено прізвища віце-ректора УКУ Мирослава Мариновича, професора Ярослава Грицака та керівника журналістської програми цього ж університету Ігора Балинського. То ж є надія почути щось на цю тему.   

З іншого боку, майже проігноровано факультет журналістики ЛНУ ім. І.Франка – другий найбільший в Україні  (після КНУ ім.Т.Шевченка)   осередок підготовки медіа-працівників, де зараз навчаються понад 1000 студентів.  Не дивно, що спікери зі Швеції та США, окрім участі у форумі, виявили бажання приїхати на факультет і зустрітися з викладачами та студентами. Знову ж таки, де баланс?

Коли основну програму Медіафоруму було вже зверстано, на факультет все ж передали приватними каналами з УКУ , через одну з викладачок, квоту участі для студентів і викладачів факультету. Тому я і вжив слова «майже проігноровано». Сказав про це ключовому організатору медіафоруму Остапу Процику – людині, яка звикла мислити доволі широко і перспективно.

Запропонував включити в програму подію від факультету. Пан Остап  охоче підтримав ідею. Проте, як згадувалось, місця в програмі  вже не було. Отож, викладачі кафедри нових медій та відомі львівські журналісти Лана Жаб’юк і Юрій Залізняк разом з групою студентів заявлені в програмі на правах паралельних спікерів. І за те дякуємо.


Ентузіазм і креативність, які виявили студенти в процесі підготовки цієї події, є зайвим свідченням того, що ідея щорічного Львівського медіа форуму  цілком заслуговує на підтримку. Однак в основу його організації мають бути поставлені чіткі і неупереджені до жодних потенційних учасників алгоритми. На взірець тих, які упродовж багатьох років діють на іншій львівській події – осінньому форумі видавців. Інакше можна легко скомпрометувати добру справу

Monday, March 25, 2013

НОВІ МЕДІЇ І БЮРОКРАТИЧНІ РЕПРЕСІЇ



Для конференції «Нові Медіа Нові Можливості», http://www.new-media.in.ua/

Мій Google Calendar  чемно і наполегливо нагадав про конференцію в у київському готелі Radisson. А також про те, що на кафедрі у Львові незабаром – міністерська перевірка. Це означало, що мені треба було, окрім безлічі інших паперів, заповнити зошит з назвою «Індивідуальний план викладача».  Цей архаїчний документ, здається, мало змінився з часів Йосипа Віссаріоновича: саме тоді, в далекому 1953 році було започатковано журналістську освіту у Києві і Львові.

Власне  події мого індивідуального плану давно занесено у вже згаданий Google Calendar. Це доволі зручний інструмент, який не тільки нагадує про заплановане, але й доступний для моїх колег: вони можуть  переглядати мої плани, і навіть вносити свої корективи і доповнення. Охоче надам доступ до мого електронного плану і додам до списку колег Міністра Дмитра Табачника чи будь-кого  з учасників міністерської перевірки.  Адже йдеться про правдивий інтерактивний календар початку ХХІ століття.

І ось Міністерство освіти і науки, яке мало би бути якщо не піонером, то принаймні не гальмом нових інформаційних технологій, зобов’язує мене переносити всю інформацію з мого онлайнового індивідуального плану в паперову версію. І ще півбіди, якби треба було лише видрукувати і підписати цю інформацію. Так ні, журнал – РУКОПИСНИЙ, як деякі інші документи з міністерської номенклатури – тобто з того переліку, за яким будуть перевіряти підрозділи університету.  Загальна кількість і складність документації зросла в рази не тільки у порівнянні з відносно вільними від бюрократичного тиску 90-тими, але навіть на фоні радянської епохи.  Такої ускладненої документації мені не доводилось зустрічати ніде за межами нашого західного кордону: від Польщі до США.  Тобто в Україні паперовий супровід  освіти доведено до такої безпрецедентної складності, що належно виконати всі міністерські вимоги – майже нереально. Відтак карати можна вибірково, за аналогією до вибіркового правосуддя. Не знаходжу кращого означення для такої практики, ніж «бюрократичні репресії».

Цієї проблеми просто не існувало б, якби університетам надали належну їм автономію.

Автономія також надала би більшої гнучкості при створенні навчального плану.  Гнучкість – абсолютно необхідна річ, коли йдеться про такі мінливі і динамічні явища, як нові медії.

Хто вчить?

На кафедру нових медій у Львові перейшли висококваліфіковані викладачі з інших кафедр, які мають давні зацікавлення в онлайнових технологіях. Нові медії для них – не лише модні гаджети, не додаток до старих добрих традиційних медій, не четвертий різновид журналістики після преси, радіо, телебачення. Для них  це – нова об’єднана медійна реальність, повернення на новому витку спіралі до єдиної журналістики.

Проте запросити на роботу нових спеціалістів-практиків, особливо тих, які не мають наукового ступеня кандидата наук – чимала проблема. Кафедра вдячна керівництву факультету журналістики та університету за часткове розв’язання цієї проблеми.  І за розуміння. Бо справді, у сфері нових медій працюють переважно молоді і дуже молоді. Звідки ж їм узяти наукові ступені?  Особливо за теперішньої корумпованої системи захистів. Звісно, нові викладачі затвердили на кафедрі теми дисертацій, але для завершення потрібно кілька років. 

За які кошти і на якому обладнанні?

У Верховній Раді України чекають своєї черги три законопроекти про вищу освіту. То ж є надія, що університети врешті-решт отримають очікувану автономію, позбудуться надмірного контролю та регламентації з боку міністерства і зможуть ефективніше вирішувати дві згадані вище проблеми (формування навчального плану і кадрового забезпечення). Йдеться не тільки про  найстаріші в Україні заклади: Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка та факультет журналістики у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Окрім них, новими медіями зацікавлені ще понад півсотні факультетів і відділень журналістики, які  відкрито упродовж останніх 20 років.

Проте автономія заледве чи допоможе вирішити питання кращого фінансування. Наша кафедра нових медій розпочала роботу у вересні 2012 р. Планувалося, що тоді ж студенти отримають у своє розпорядження мультимедійний клас, навчальний ньюзрум. Було виділено необхідні кошти – 250 000 гр.  Проте всі пам’ятають, як держказначейство «пропускало» кошти в останньому кварталі минулого року.  Ми залишилися ні з чим.

Великий бізнес має прийти в університети

Кафедра має активні контакти з онлайновими журналістськими ресурсами. Редактори і журналісти  у нас – часті і бажані гості. Деяких вдалося зарахувати як викладачів за сумісництвом. Онлайнові видання надають місця практики і занять з журналістської майстерності. Пороте ні для кого не таємниця, що нові медії в Україні поки що не можуть похвалитися фінансовим благополуччям. Їхні способи заробляти гроші часто виходять за межі журналістської етики.

З іншого боку,  бачимо приклади, як в університети зі своїми доброчинними проектами заходить великий бізнес. Вже п’ять років  фонд «Розвиток України» разом  з Національним університетом «Києво-Могилянська академія» реалізовує проект  «Журналістика цифрового майбутнього».  На першому етапі було обладнано ньюзруми та телестудію в самій «Могилянці»  На другому етапі, вже на базі «Могилянки», ведеться навчання для викладачів спеціалізації з інтернет-журналістики для всієї України. 

Чи має великий бізнес якусь пряму вигоду  (окрім іміджевої) від таких інвестицій? Звичайно, що ні. Проте великий бізнес саме тому так і називається, що має мислити на перспективу.  Університети є неодмінною складовою формування динамічного і демократичного суспільства. Це давно розуміють в країнах з розвиненою економікою, де віддавна діють мережі доброчинних фондів, які підтримують освіту. Віддача прийде не одразу, і не прямо Але саме такі інвестиції можуть забезпечити стабільність бізнесу  на віддалену перспективу і в широкому розумінні. Адекватна і притомна журналістика, врешті-решт, потрібна і для того, щоби громадянин – акціонер чи звичайний виборець – отримував більш-менш об’єктивну інформацію про те, що діється навколо.

Саме такими міркуваннями, мабуть,  керувалися в бізнесових колах, пов’язаних з ім’ям Дмитра Фірташа, вкладаючи кошти в розвиток Кембриджського університету  чи Українського Католицького університету у Львові.

Ось такі  першочергові проблеми пов’язані з підготовкою кадрів для нових медій. На сторінці кафедри у фейсбуці з’явилися чергові відгуки на недавню зустріч студентів з Мустафою Найємом, який розповідав про мобільну журналістику. А Google Calendar  нагадав, що наступного тижня до нас приїжджають два десятки студентів і викладачів з Баварії – для участі в міжнародному семінарі «Нові медії і політика». Втім, цієї події ще немає в журналі сталінського взірця. Беру ручку і переписую. На носі – міністерська перевірка. Деканат просить «підігнати» документацію до їхніх вимог. Не вщухає принтер.  Міняємо картридж за картриджем. Паперова круговерть має мало спільного з реальним онлайновими та офлайновим світом…

22 березня, 2013 р.


Балансуючи на межі професійної етики



Медіа-експерт Світлана Єременко звернулася до мене з проханням прокоментувати деякі висловлювання Мустафи Найєма з приводу журналістських прийомів, які балансують на межі журналістської етики http://osvita.mediasapiens.ua/material/16489

З мого погляду, з висновками не варто квапитися. Ніхто не проти кодексів журналістської етики. Це -- добра річ. Проблема ось у чому. Уявіть, пані Світлано, що всі журналісти, які пишуть щось про діяльність влади, цілком відповідають Вашим високоетичним поглядам. Гадаю, що у такому разі було би значно менше вбитих, покалічених і засуджених до різних термінів ув'язнення журналістів. 

Проте ми чудово розуміємо, що вбивають їх аж ніяк не за порушення журналістської етики, а за оприлюднення невигідної інформації. І що цю інформацію було складно знайти і оприлюднити. Складно пробитися через систему застережень і заборон. Тобто журналісти, хто має сміливість, змушені діяти на межі професійної етики. Суди в таких випадках, з досвіду країн Західної Європи чи США, беруть до уваги ступінь суспільної важливості інформації,  роздобуто, з порушенням, скажімо права на приватність.

Я би переформулював питання так: Чи можливо ефективно  боротися з порушниками бізнесової і політичної етики, не порушуючи при цьому етики журналістської?